Переношу сюда два стихотворения Оксаны, на разных языках, но объединенные общей темой.
День отшумел, отгорел и погас,
Стынет асфальт и булыжник,
С бесом беседовал с глазу на глад
Старый седой чернокнижник.
"Срок твой настал, через месяц умри, -
Бес говорил величаво, -
А напоследок что хочешь бери,
Золото,власть или славу."
"Я презираю рабов и господ,
Думай, польщусь ли на власть я?
Золото - мусор, а слава пройдет,
Дай мне хоть капельку счастья!"
Время застыло в тот миг на бегу,
Слову ответному внемля...
Дьявол с досадой сказал - не могу.
И провалился сквозь землю.
Бес твой навек распростился с тобой,
Радуйся, старче угрюмый!...
Сел, где стоял, чернокнижник седой,
Полон тяжелою думой...
***
Понад містом лютий вітер свище,
А у місті - здивування й страх -
Чорнокнижник хоче на кострище,
Чорнокнижник кається в гріхах.
Чогнокнижник звечора до рання
Всім доводить, в чім його вина -
- Прочитав я вчора заклинання,
І прийшов до мене сатана.
В нього очі з полиском кривавим,
В нього зуби гострі, як ножі,
"Влади хочеш, золота чи слави
Навзамін безсмертної душі?"
- Ні, мені того вже не бажати,
Знаю я, що гріш тому ціна,
В мене друг був, і кохана, й мати,
Поможи знайти їх, сатана!
Кидало життя мене по світу,
Стямився, у відповідь - луна,
Я шукав їх і збивався з сліду,
Поможи знайти їх, сатана!
... А над нами плинули лелеки,
Плинули і танули в імлі.
Він сказав: "Вони тепер далеко!"
Я сказав: "Дістань хоч з-під землі!"
Він пішов, на обрій я дивився
І чекав, як сонця, сатани.
Раптом із чортами він з[явився
І несли на плечах три труни.
Я об труни бився головою,
Так своїх боргів і не віддав.
Сатана постояв наді мною
І пішов, і душу не забрав,
А душа конала в безнадії,
Вішався - вломилася верба...
І ченці порадились святії
Й відпустили Божого раба.
