Я - лисиця в норі. Я від рани конаю.
Задихаюсь від диму. З нори не іду.
Бо мене там з рушницями люди чекають.
Хтось на шапку схотів мою шкуру руду.

І терплю я в норі своїй скруту й наругу,
Та з мисливців ніколи ніхто не збагне
Мою тугу, звірину невигойну тугу,
Не збагнуть, не помилують люди мене.

Та мені їхня милість уже й ні до чого,
Хоч дострель, хоч облиш, я помру все одно...
Та не буде вам шапки із хутра рудого,
Бо занадто посічене дробом воно.